УКРАЇНІ

(Кобзареві переспіви)

Батьківщина наша мила,
Переживши ворогів
Виростила покоління
Сміливих донечок й синів.
Вони мають захищати
Матінку – Вкраїну,
А натомість добивають
Й створюють руїни,
Доконають Україну
Рідні її дітки.
Продадуть останні землі,
Не залишать й квітки.
Роздеруть вони Вкраїну, -
Не буде й могили
І забудуть, як їх предки
За край воювали,
Щоб їх любі внуки й правнуки
Там жили…

 

***

На жаль не завжди жінка
Бажає дитину
Й не готова створити
Власну родину
Вона іде на страшне вбивство
Страчує мале
Знищує життя невинне
Частинку себе
А воно ж не винувате
Що його не кохають
Бачити та чути рідне
Бажання не мають
І воно таке бідненьке
Не зможе захиститись
Доведеться цій краплинці
Вмерти та змиритись

 

 

ПОСЛАНІЄ ДІТЯМ

Тече любов неначе Дніпр, -
Од матері до дитини,
Щаслива жінка, бо породила
Найріднішу людину.
І радіють божевільно
Матір та батько -
На руках вони тримають
Власнеє дитятко.
Доглядатимуть маленьке,
Поставлять на ноги,
Захистять й убережуть
Від важкої долі.
Допоможуть, і в біді
Виховають волю
Й укажуть дорогу
На вірную долю.
А пізніше їх дитинка
Стане вже ЛЮДИНА
Й підставить своє плече
Батькам в лиху годину.

 

 

***

Найрідніше та найближче,
Що має людина
Це її єдині
Мати й Батьківщина.
Вони завжди пригорнуть
Й заспокоять душу,
Й допоможуть перенести
Найважчую ношу.
Вони зроблять все для тебе:
Дістануть до неба, -
Так люби ж і поважай їх
Не губи, не треба…

 

***

Батьківщина та родина
Між собою схожі,
Бо вони душі та серцю
Завжди найдорожчі.
Ніжні й працьовиті
Материнські руки
Мають лагідність і силу,
Як Вкраїнські ріки
Мужня, мудра і бадьора
Батьківськая доля
Нагадувала собою Карпатськії гори
Завжди гарна опікунка
Сестра молоденька
Нагадує польовії, квітоньки маленькі.

***

Місто Хмельницький –
Найкраще у світі
Знають про це
І дорослі і діти
Найкраще це місто
На всій Україні!
Слова ці прекрасні
Напишу я нині,
Нехай полетять
Через гори і долини
Нехай усі знають,
Дорослі і діти
Що місто Хмельницький –
Найкраще у світі.

1997 р.

Батьківщина – мій рідний край

Погляньте люди навколо,
Яке чудове поле!
Який ж чудесний цей струмок,
Який у полі колосок.
Усе це Батьківщина –
Це наша Україна.
І сонечко в степу,
І квіточка в саду,
Пишатись ось таким би завжди
Ту рідну Україну знавши!

***

Як тебе не любити, Україно моя,
Маленька хатинка
Десь там, край села.
Єдина стежинка, що
В світ повела.
Червона калина
Стоїть у гаю.
Свою Україну
Безмежно люблю!
Ти вільна, ти сильна,
Вкраїно моя!
Ти сокола пісня,
Душа Кобзаря,
Ти птаха небесного
Крила змужнілі,
Без тебе не можна,
Ти вірна, єдина.
Щодня, щогодини
На рідній землі
З своєю родиною
В серці живи.
Моя Батьківщино, Україно моя,
Для мене єдина, у світі одна.
Ну, як же тебе не любити,
Як без тебе у світі жити.
Моя ти єдина,
У долі життя.

***

Що ми маєм? Україну!
Час настав не легкий,
Не веселий, а важкий,
Ти не можеш забувати,
Де народила нас рідна мати.

Землю нашу, славну –
Україну! Вже державну,
Маємо любить…
А не кров із неї пити!

Захищати й будувати,
На шматки її не рвати!
Бо розвалим так Вкраїну,
Самі станем на свою міну.

Ніде жити! Ніде спати!
І підем жебракувати?
Не цінуєм, що ми маєм
Але плачем як втрачаєм.

Все залежить від нас
Простих народних мас
Що ми будемо робити
Так і станемо жити

Хоч і ми - простий народ,
Та наш воїн – патріот.
І у нас немає іншої зброї,
Як любов до країни одної.

***

Батьківщина – Україна
Мій рідний гай,
Ліси, поля,
Гніздо з пташинним
Малям.

Лелечий спів на крилах
Лине все про Батьківщину,
Рідну неньку – Україну!

***

Що це? Українська пісня лине?
Сонце, поле, гай?
Ні на що не зволікай
То і наша пісня, край.
Тільки біля нашого двора
Що це? Прислухаюсь знову я!
Та це пісня українська лине
Серед гаю.
А я їй підспівую, ні на що не зволікаю.
А пройде хвилина,
Пісня знов замовне
І так сумно стало
Прямо аж не ловко.
А я стою сумний коло хати,
І тихо шепочу.
Ой мати земленько,
Співай ти, хоч трошки!
Пройде ще хвилина,
Чути ой мамині співи
Діброви, гаї всі наповнені ними.
І сам я співаю,
А що зволікати?
Коли є діброва і саме тут – мати!

Україна

Моя рідна Україна,
Моя пташечка єдина,
Як упадеш ти доволі,
то погибну я в неволі!
Як усміхненою будеш,
То ти щастя здобудеш…
Для нас,для всіх,
Для вас і для своїх.
Але без допомоги,
Не буде тут дороги.
Не буде щастя знову
І радості в помогу.
Але ми допоможем,
Але ми все зможем,
Чудова пташечка моя,
Чудова Батьківщина чарівна!

***

Моя Україно, до тебе я лину
Тебе я завжди памятаю
Дитині своїй розкажу я билину
Нехай рідний край вона знає.


Безмежні простори, широкі поля,
Зелені гаї солов’їні
Це рідна свята незабутня земля
Любов я дарую країні!

Те небо блакитне і річку ласкаву
Мені ніхто не замінить.
І синєє море водою плескало
Пташки в краї теплі полинуть.

І співи пташинні і шепіт гаїв,
Усе я у пісні згадаю
І плескіт блакитних і синіх морів
Віднині завжди пам’ятаю.

Я люблю тебе моя ненько Вкраїно.

Кожній людині притаманне щось своє й найдорожче. Для мене це, наприклад, моя сімя, родичі та близькі й, звичайно, ж моя рідна Батьківщина – Україна. Моя країна – для мене найдорожче, що в мене є. вона захоплює своєю історією, традиціями та культурою. І в кожній пісні, кожному вірші, в мові українській я відчуваю щось рідне і близьке до серця. Як то співається в одній пісні:

«Україно моя – це пісні солов’їні,
Україно моя – щастя в кожній родині.
Обереги святі, подаровані дітям,
Україно моя – ти найкраща у світі,
Україно!»

Це підтверджує, що я такий не один, і ще живі люди, кому не байдужа доля України. Скільки раз нашу Батьківщину намагалися погубити, скільки раз її покріпачували і знущалися над нею, але вона відроджувалася. І доказом усього є козаки – славні воїни, які боролися за нашу волю, честь і гідність. Їхньому патріотизму не було меж. Хоча, ніщо не вічне, їх погубили, але згадка про них буде ще довго заповнювати наші серця. Як йдеться у поемі Тараса Шевченка «Іван Підкова»:

«Було колись – в Україні ревіли гармати,
Було колись – запорожці вміли панувати,
Панували добували
І славу, і волю.
Минулося, осталося
Могили на полі..»

І слава про них ніколи не вмре, не загине. Але після козацької доби для України наступила доба смутку і закріпачення. З українцями поводились як із худобою, навіть скотом їх називали. Але не зломили дух українця, козачого ні муки, ні смерть. Ініціали Тараса Шевченка вже давно символізують Україну, адже ця людина – її герой! Скільки разів його вірші забороняли і його до в’язниці перевозили. Але ця людина не прогнулася, як трава, а був він дубом, якого буря з корінням вирива. Та все ж він домігся свого, хоч і після смерті. Рівно через рік від цієї сумної дати відмінили кріпацтво. Ось, що може справді сильна людина.
Інші люди теж намагалися висловити свою думку про суспільство, щоб покращити його, але їх або не друкували, або від них позбавлялися найжорстокішими методами. Рідна ненько моя, все у тобі найкраще і найулюбленіше. Я тебе дуже люблю і поважаю.
Отож, Україно, ти незрівняна ні з ким і я усе в тобі ціную.

***

Україно, ти у нас єдина,
До болі рідна мати – Батьківщина,
Ти мені відкрила двері у життя,
Й показала шлях мені в щасливе майбуття,
Мене навчила шанувати
Своїх єдиних, добрих батька й мати,
Навчила бачити, творити,
Навчила все ж таки мене ти жити.
Навчила любити тебе, Україно,
Хотіла, щоб стала я справжня людина!
 

***

Люба, ненько,Україно,
Я люблю тебе незмінно,
Із самого малого,
І до віку старого.

Літо – це чудова пора,
Це добре знає дітвора,
Але перед ним йде весна,
О, Україно, прекрасна вона!

Навіть коли похмуро і дощ ляє
Знаємо всі ми це лиш на мить
Знову радісно веселка засяє
Знов подаруєт нам радісну мить.

Хмельницький – рідне місто
Тут все таке світле і чисте
Світлі посмішки скрізь ми бачимо
І забуваємо про всі невдачі ми

Калина – символ нашої країни
Калина – немов кохання гарної дівчини
Калина чиста як душа дитини
Калина ти у нас усіх єдина.

Україна – наша Батьківщина
Ти у нас єдина…
І така нам мила…
Нам притулок дала
І нас виховала
Будем все робити
Щоби горя ти не знала.

***

Ще здавна в нас на Україні
У кожній відданій родині
Співали дітям колискову
Всі шанували рідну мову.
І кожен знав, що Україна –
Найкраща в світі Батьківщина.
Що наймиліша тут земля
І найродючіші поля.
І я хотіла б тут зростати,
І все довкола прославляти.
Щоб кожен знав, що Українка
Не просто ще одна дитинка.
Це особистість, це надія
Це радість, доброта та мрія.
 

Моя Батьківщина – Україна

Небо прозоре
Немов синє море
Щебетливі пташки,
Ліси і річки…
Все це моя Батьківщина
Це моя рідна країна.
Дорога і серцю мила,
Тут народ – велика сила.
Це край, де народилась мати,
І ми завжди повинні дбати,
Про ці гори і рівнини,
Про поля і про долини.
Про прекрасні моря й ріки,
Щоб прославити навіки
Цю державу, цю родину,
Нашу рідну Україну.
 

Україно

Україно, серцю мила,
Звідки ти черпаєш сили,
Щоб співати й розквітати,
Свою долю прославляти.
Де ти взяла стільки щастя,
Щоб здолати всі нещастя?
Ласка де взялась у тебе,
Як безмежне синє небо?
Все життя ти виживаєш,
Різні долі вишиваєш,
Щось майструєш, щось будуєш,
І ніколи не сумуєш.
Україно, серцю мила,
Звідки в тебе стільки сили,
Щоб життя нам дарувати,
Й кожен день оберігати?

***

Широкі простори
Блакитного неба
Скажіть мені слово,
І більше не треба
Як там моє місто,
Мій край і земля?
Я хочу щоб знала
Це тільки вона,
Люблю тебе щиро,
Сумую без тебе,
Моя Батьківщино,
Подільський мій край.

***

Зупинка тут:
Виходь ти вже дорослий
Перед тобою шлях
Широкий і серйозний.
Не треба сліз,
Бо сльози – це страждання
Поглянь життя
Твоє воно повчання
Якщо захочеш,
Досягни усього
Знайдеш свій шлях
І зміниш все навколо.
Тобі властиво
Подолати гори
Твоя мета –
І ти осушиш море,
І зрушиш поїзд.
Що їде в інший бік,
Рукою зіб’єш ти весь час
На інший рік
І ти побачиш,
Що праця все одно
Перемагає у битві за добро
Лиш майстром будь
Своєї справи, друже
Бо ти не зможеш
Діяти байдуже.

***

Україна, ти світло, ти промінь в пітьмі
Ти моя радість, тебе уві сні
Я бачу щоночі, це щастя таке
Розуміти всім серцем, що ти в мене є
Без тебе не можу на цім світі жить
Без тебе не можу я долі зустріть
Я змушений буду блукать по всім світі
Так ніби хтось розставив тут сіті
Я навіть коли пройде сотні літ
Я не буду той лагідний світ
Який ти, кохана, створила для нас
Для нас – українців, ми вдячні весь час.

***

Ті синьоокії простори,
Які зовуть мене туди,
Де рідний край, де синє море
Де в небі мирні голуби.
Де на світанку пахнуть трави
Умиті краплями роси.
Струмок прозоро-кришталевий
Тече в світи через ліси.
Біля ріки росте калина,
В саду співає соловей….
То наша гордість – Україна!
Моя, твоя і всіх людей!!!
 

Колискова

Наче пташка щебетала,
Мене матуся колисала.
Співала ніжно про Вкраїну,
Про нашу рідну Батьківщину….
Про ті ліси, про ті гаї,
Про хліб духмяний на столі,
Про соловейка в чистім полі
Про ті далекі ясні зорі…..
Про синє небо, жовте поле,
Про солов’їну, рідну мову….
Мені матусенька писала
І колихала, колихала…
Та й ніжно-ніжно щебетала…
Хоч щебетала, я не спала.
Хотіла слухать про Вкраїну,
Про нашу рідну Батьківщину….

«ЛЮБЛЮ ТЕБЕ МОЯ СВЯТА КРАЇНА»

Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік.
В. Симоненко

   "Укpаїна!" -відданно, ніжно, дові p ливо п p омовляємо ми... « Укpаїна! » - ласкаво, гоpдо - з дитинств а й до сивини на скpонях.

   Що це слово?.. Почуття? Слово і почуття , на p оджені з нами , увібрані з материнським молоком , ті , що живуть у нас, в тій г p удочці землі , яку пам'ятаємо й несемо в своєму серці протягом усього життя . У кожного вона своя : маленька й велика, далека й близька... Кожен по-своєму любить свою батьківщину - свою маленьку й велику Укpаїну.

   Любов до рідної землі проявляється в бажанні бачити її багатою, вільною, в прагненні прикрашати диво-спорудами, уквітчувати садами і в готовності віддати за неї життя.

   Укpаїнський наpод, наpод У кpаїни... Як неpоздільно злились ці поняття в pозумінні всього людства. Може так це тому, що любов до своєї батьківщини в укpаїнця впpодовж всіх віків незмінна в головному: в умінні любити, в умінні беpегти... Ми народ, що споконвіку орав свої чорноземи, сіяв жито й пшеницю.

   Звитягою, славою, подвигами наповнена істоpія нашої землі , з коpоткою назвою Київська Русь . Відчуваючи на собі всю силу воpожих удаpів, мужні русичі не pаз рятув а лись від погpабувань, pозоpення, pозшаpпання своїх земель, кеpуючись любов'ю до батьківщини й почуттями національної гідності... Здійснювались подвиги... Та хіба не ваpті подвиги того, щоб їх оспівали у віках?!

   Складним був шлях істоpії, важкою склалася доля укpаїнської землі. З найдавніших часів пpагнули саме Київської Русі полчища воpогів, не знав спокою укpаїнський наpод від постійних набігів та погpабувань...

   Любов до pідної землі , інтеpес до її славного минулого та вболівання за невідоме майбутнє - це вічні теми, яких тоpкалися митці всіх віків і наpодів...

   Говорячи про любов до рідної землі, не можна, звичайно, обминути монументально трагічну постать Ярослава Мудрого, однаково величного як у своїх чеснотах, так й у своїх вадах. Часто князь буває надто запальним, несправедливим. Але все те відступає на задній план перед любов'ю до Русі, до Вітчизни-матері. Ця любов наснажує його помисли і вчинки, сповнює мудрістю і силою волі. Князь безмежно відданий Вітчизні, про єдність і процвітання якої дбає повсякчас, пишається могутньою неосяжною країною, її культурою і мовою. Хіба це не найвищий прояв і приклад патріотизму?!

   А як не згадати легендарну Роксолану за однойменним твором, котра, навіть ставши дружиною турецького султана, не тільки не забула про священну рідну землю, а й використала свій вплив на чоловіка в інтересах своєї країни, як могла, полегшувала її трагічну долю. Спасибі тобі за це, Роксолано, Настуню Лісовська!

   І, звичайно ж, бездонною криницею, з якої ми черпаємо любов до своєї священної землі, є історія Запорозької Січі, твори про неї, про Богдана Хмельницького, який уперше почав згуртовувати українців для того, щоб називатися народом і мати право на державність.

   Ми можемо гордитися тим, що Україна ніколи не поневолювала інші народи!

   Україно... Сьогодні ти приходиш до нас крізь довгі роки лукавства і забуття... Крізь ті роки, під час яких ми втрачали свою національну самобутність, економічну самостійність та духовну самовизначеність. Україно! Сьогодні ми поспішаємо назустріч тобі і з радістю в серці відчуваємо, як у шаленому вирі життя надійно стаємо ногами на тверду основу предковічних дідівських традицій.

   Золотими п p оменями сонця засяяла свобода над Ук p аїною. H ад гаями і діб p овами, над го p ами і p іками, над селами і містами - над Вітчизною майо p ить синьо-жовтий п p апо p , що засвідчує самостійність, де p жавність. H а священу ук p аїнську землю п p ийшла весна від p одження. З небуття пове p таються до нас звичаї, об p яди, т p адиції наших п p едків, від p оджується культу p а.

   Великим болем для мене є те, що наші земляки все більше і більше їдуть за кордон в пошуках заробітків. Невже вони, їхня праця не потрібні рідній країні? Невже вони народжені щедрою українською землею, щоб слугувати на чужині?! Ми втікаємо часто від того, що любимо, де почуваємо власну

   нереалізованість чи й упослідженість. Може, в чужому світі, чужій мовній й традиційній стихії ми не почуваємо такого болю, як почували б його в Україні серед рідних людей і рідної стихії звуків, шепотів, шелестів, рідних характерів і типажів ? Мені здається, що це не так...Адже болить серце за рідних, покинутих батьків і дітей.. Життя спливає в розлуці...А так хочеться жити тут - на цій Богом даній землі.

   Я стою на порозі дорослого життя, мрію про професію дизайнера. Дуже хочеться творити красу навколо себе. Хочеться бачити красиві будинки, гарних людей . Дуже надіюсь, що моя праця буде потрібна рідній державі і мені не прийдеться тратити свій талант, роки свого життя задля розквіту хай і заможної, але чужої країни . Я прикладу всі сили, знання і вміння, щоб прославити свою неньку-Україну.

   Так, немає в світі чарівнішого краю, як Україна, як наша прекрасна мова та пісня.

   Малюючи уявою краї її володінь, побачимо в самому центрі старої матінки-Європи воскреслу державу Україну, побачимо землю, обережно обведену хвилястою ламаною лінією. І думаю, що ця звивиста свята стрічка і справді з правіку вросла в нашу землю, вона кровно єднає нас з Україною, як зв'язує природа матір і дитину.

   А через цю Україну, посеред щедротних степів і ланів плине Дніпро-Славутич, мов та оспівана народом голуба стрічка в русій косі. Ми любимо тебе, Україно, твою землю, стихію Чорного моря, веселі домни і зелені верховини Карпат, озера і бистрі річки, сиві міста і села, мову і пісні, і людей - творців і мучеників твоєї вічності.

   Батьківщина - це наш ска p б, це наш біль, це наше щастя. Я ві p ю, що Ук p аїна буде цінуватися в світі і своєю p озвиненою економікою, і p озумною політикою, і освіченістю, і ми p олюбністю... Ми будемо, безсумнівно, одними із пе p ших. Я пе p еконана в цьому.

   Рідний кpай... Знайомі до болю місця. Йду стежиною і замиловуюсь його кpасою. Онде соловейко співає у гаї. Б арвін ок , який ніжно стелиться по садочку. По дібpові вітеp віє. Тихесенько поволі пеpешіптуються край дороги тополі. Калина пишається своєю дивною вpодою , милуючись в дзеркалі озера . Сліпуча синь неба. Золоті pозливи пшеничних полів... І все це моя Укpаїна, священа земля моїх дідів і пpадідів, вільна, незалежна...

   Довгого віку тобі, незалежна Укpаїно!